ОЦІНКА ЯКОСТІ ШКІРЯНОГО ВЗУТТЯ (Ю. С. Тітова)

Ю. С. Тітова,
головний судовий експерт
Донецький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України, Україна, м. Маріуполь

Взуття – виріб для оберігання ніг від зовнішніх впливів, який виконує утилітарні та естетичні функції [1].
Взуття є предметом першої необхідності, яке в процесі споживання забезпечує необхідні умови для підтримки нормальної життєдіяльності організму людини. До взуття, яке виконує утилітарні, захисні і естетичні функції, пред'являють вимоги довговічності і зносостійкості [2].
Шкіряне, комбіноване, текстильне фетрове взуття з верхом з штучної шкіри об’єднують під загальною назвою «шкіряне взуття» [1].
Шкіряне взуття відноситься до товарів складного асортименту, її функції і на значення дуже різноманітні і залежать від притаманних їй споживчих властивостей. Останні можна умовно поділити на три групи: функціональні, естетичні та експлуатаційні [2].
Шкіряне взуття відзначається складністю розмаїттям видів, фасонів та розмірів. Воно класифікується за такими основними ознаками:
- цільове та статево-вікове призначення;
- спосіб виробництва;
- види і конструкції верха;
- матеріал і колір верха;
- матеріал підошви;
- складність моделі;
- розмір (довжина і повнота);
- метод кріплення підошви;
- висота підбора [1].
Якість взуття формується починаючи з процесу моделювання і закінчуючи процесом виготовлення.
Загальні показники якості гарантійний термін носіння, міцність ниткових кріплень деталей заготовки і підошви, маса, гнучкість, загальна і залишкова деформація піднесення і задника, міцність прикріплення каблуків, силует, зовнішній вигляд і внутрішнє оздоблення взуття.
Якість шкіряного взуття характеризується відповідністю його зовнішнього вигляду і властивостей вимогам встановленими стандартами і технічними умовами. Технічні умови найчастіше поширюються на нові види виробів. Стандарти нормують такі показники якості взуття: особливості конструкцій верха та висота підборів; перелік обов’язкових деталей взуття, їх матеріали, якість і товщина для різних методів кріплення низу і різного статево-вікового призначення; характер обробки країв зовнішніх деталей верха взуття; правильність положення окремих деталей у взутті; нормативи міцності швейних, підошвенних і підборних зкріплень; гарантійний термін обміну або ремонту взуття.
Якість взуття визначають переважно органолептично та з використанням елементарних вимірювальних пристроїв. Лише при вибірковому контролі якості взуття використовують лабораторні методи випробувань.
Дефекти взуття поділяють на групи: дефекти матеріалів, дефекти складних заготовок, дефекти формування заготовок, дефекти операцій кріплення підошв і підборів, дефекти викінчувальної обробки, дефекти упакування, транспортування та зберігання.
Не допускаються такі критичні дефекти: наскрізні пошкодження, розтріскування і відшарування покривної плівки, неправильне розташування (з’єднання) деталей, не приклеєна або порвана підкладка, виступаючі механічні кріпителі.
Допускаються обмежено такі дефекти: відхилення від вісі симетрії (3 мм), повторний шов (до 3мм на повсякденному взутті та до 2 мм на модельному), відшарування декоративного ранта від бокової поверхні взуття (до 1 мм), різна довжина і ширина деталей у парі (до 2 мм).
Практична цінність виробів стає цілком важливою для споживача лише в процесі його використання, і справедлива оцінка якості може бути отримана з боку споживача лише тоді, коли він знає, для яких це лей обладнання було розроблене, як ним користуватися і як з зберігати його в справності. Несприятливі відгуки споживачів про якість того чи іншого виробу найчастіше обумовлюються лени або неправильним його вибором, внаслідок чого куплений виріб не має потрібних якісних характери стик, або воно було неправильно використано чи збережено.
В процесі носіння взуття знижуються його ресурс (надійність) і естетичні достоїнства через вплив на взуття різних зовнішніх факторів (вологи, пилу і бруду, температури, світла, кисню повітря, механічних впливів – ударів, стиснення і тертя) і стопи зсередини взуття.
У зв'язку з цим догляд за взуттям в основному пов'язаний з підтриманням відповідного естетичного рівня. Дуже важливо при сезонному зберіганні зберегти форму взуття. Для цього використовують різне приладдя (колодки, вкладки, розтяжки).
Вимоги до якості взуття постійно зростають, з'являються нові матеріали, конструкції, технології. У зв'язку з цим важливе значення має розробка оперативних і по можливості простих методів оцінки якості споживчих властивостей взуття, таких як:
1. Створення та вдосконалення методів оцінки найважливіших властивостей взуття, шкіри та інших взуттєвих матеріалів в динамічних умовах, що імітують основні параметри реальної шкарпетки.
2. Розробка методів оцінки найважливіших властивостей взуття і взуттєвих матеріалів, які не потребують руйнування випробовуваних об'єктів. Це дозволить здійснювати масовий контроль продукції, що випускається, а також скоротити матеріальні витрати на нього.
3. Заміна органолептичної оцінки ряду важливих властивостей взуття і взуттєвих матеріалів об'єктивними методами.
4. Створення автоматизованих методів контролю властивостей взуття і взуттєвих матеріалів. Застосування їх дозволить підвищити продуктивність праці при виконанні випробувань, а також підвищити точність одержуваних результатів.
5. Уніфікація методів фізико-механічних випробувань на основі експериментального зіставлення з метою виявлення оптимальних методів, показників і отримання порівняльних результатів [3].

1. Зрезарцев М.П., Зрезарцев В.М., Параніч В.П. Товарознавство непродовольчих товарів : навч. посіб. Київ, 2009. 328 с.
2. Шепелев А.Ф., Печенежская И.А. Товароведение и экспертиза непродовольственных товаров : учебное пособие Москва. 2003. 672с.
3. Магомедов Ш.Ш., Товароведение и экспертиза обуви: Учебник Москва. 2007. 380с.