ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ГІГІЄНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ОДЯГУ (А. С. Тернова, С. О. Сіренко)

А. С. Тернова,
завідувач кафедри товарознавства, експертизи та торговельного підприємництва, к.т.н., доцент
С. О. Сіренко,
доцент кафедри товарознавства, експертизи та торговельного підприємництва, к.т.н., доцент
Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, Україна, м. Вінниця

За допомогою одягу люди створюють навколо себе штучно регульований мікроклімат, який робить людину менш залежною від метеорологічних умов. Правильно підібраний одяг сприяє збереженню оптимального теплового, водно-сольового балансів, підвищенню працездатності. У той же час гігієнічно небезпечний одяг не тільки не сприяє збереженню здоров'я, а й завдає йому шкоди.
Найважливішою фізіологічною функцією одягу є забезпечення теплового комфорту в різних клімато-географічних, побутових і професійних умовах. Завдяки раціональному одягу людині вдалося освоїти і зробити придатними для проживання і трудової діяльності всі кліматичні зони земної кулі: від тропіків до Крайньої Півночі. Одяг дозволяє створити підодяговий мікроклімат з відносно стійкими температурно-вологісним режимом, газовим складом, рухом повітря.
Як відомо, одяг (після житла) є своєрідним колом захисту від несприятливих природних умов, механічних впливів, укусів комах і тварин; оберігає поверхню тіла від пилового та мікробного забруднення, надмірного сонячного опромінення, інших несприятливих факторів побутового і виробничого середовищ.
За призначенням і характером використання розрізняють одяг побутовий (в тому числі дитячий), професійний (спецодяг), спортивний, військовий, лікарняний, обрядовий та ін.
До повсякденному одягу висувають наступні гігієнічні вимоги:
1. Забезпечувати оптимальний підодяговий мікроклімат і сприяти тепловому комфорту.
2. Не утруднювати дихання, кровообіг, руху, не зміщувати і не здавлювати внутрішні органи, не порушувати функцію опорно-рухового апарату.
3. Бути достатньо міцним, легко очищатися від зовнішніх і внутрішніх забруднень.
4. Не виділяти в зовнішнє середовище токсичних хімічних сполук в кількостях, що викликають порушення здоров'я, не володіти фізичними і хімічними властивостями, які несприятливо впливають на шкіру і організм людини в цілому.
5. Мати порівняно невелику масу (до 8-10 % від маси тіла людини).
Крім того, одяг повинен відповідати статевим особливостям, бути естетичним та приносити моральне задоволення [1].
Виникнувши на ранніх стадіях зародження людського суспільства, одяг зазнав значної еволюції. В даний час в поняття одягу входять такі основні компоненти, які в залежності від ступеня контакту із шкірним покривом людини умовно поділяють на шари:
– перший шар (I) – білизна, панчішно-шкарпеткові вироби, головні убори, костюми купальні, спортивні вироби, постільні речі;
– другий шар (II) – вироби платтяно-блузкового та  сорочкового асортименту, костюми;
– третій шар (III) – верхній одяг, оббивні, портьєрні і шторні тканини [2].
Найважливішим показником якості одягу і її гігієнічних властивостей є підодяговий мікроклімат. Оптимальним вважається одяг, здатний при температурі навколишнього середовища 18-22 °С підтримувати параметри підодягового мікроклімату: температуру повітря – 32,5-34,5 °С, відносну вологість – 55-60 %, концентрацію оксиду вуглецю (IV) – до 1,5 %. Однак не всякий одяг здатен зберігати оптимальний підодяговий мікроклімат, адже на його підтримання впливає ряд моментів, основними з яких називають природу (вид) матеріалу або волокон, характер обробки тканини, крій одягу.
Вид (походження) матеріалу обумовлює фізико-хімічні властивості тканин, які в кінцевому рахунку і визначають здатність підтримання параметрів підодягового мікроклімату: повітропроникності, паропроникності, вологоємності, гігроскопічності, теплопровідності.
Повітропроникність одягу забезпечує рух і обмін повітря в підодяговому просторі внаслідок наявності у волокнах тканини мікроскопічних пор. Повітропроникність тканини характеризується кількістю повітря, що проходить при певному тиску (стандартний тиск 49 Па – 5 мм водного стовпа) за одиницю часу через одиницю поверхні.
Повітропроникність визначає:
а) вентиляцію підодягового простору. Вентиляція веде до видалення водяної пари і газоподібних продуктів життєдіяльності організму людини, що виділяються шкірою. Особливе значення надають вентиляції підодягового простору при високій температурі навколишнього повітря, коли основна кількість надлишкового тепла втрачається з потом;
б) конвекційну віддачу тепла з поверхні тіла, коли нагріте повітря підодягового простору витісняється холоднішим навколишнім, а потім нагрівається тілом і цикл повторюється;
в) теплозахисні властивості. Чим більша швидкість руху навколишнього повітря і нижча його температура, тим більше втрата тепла з частини тіла, прикритого тканиною з високою повітропроникністю. Дійсно, при низькій температурі повітря і сильному вітрі відбувається інтенсивне оновлення підодягового повітря зовнішнім холодним, внаслідок чого тіло охолоджується. Тому моряки, льотчики, мотоциклісти, постові мають потребу не лише в тепло-, але і вітрозахисному одязі;
г) вологозахисні властивості. Чим більше повітропроникність, тим менш виражені у тканині вологозахисні властивості.
Паропроникність одягу характеризує здатність тканини пропускати через свої пори водяні пари і є одним з факторів забезпечення теплового комфорту. Розрізняють абсолютну і відносну. Абсолютна паропроникність – кількість водяної пари (мг), що проходить протягом 1 години через 2 см2 тканини при температурі 20 °С і відносній вологості 60 %. Відносна паропроникність – процентне відношення кількості водяної пари, яка пройшла через тканину, до кількості води, що випарувалася з відкритого посуду. Для різних тканин цей показник коливається в межах 15-60 %.
Видалення вологи через одяг можливе шляхом дифузії водяної пари, випаровування з поверхні зволоженою одягу або випаровування конденсату поту з шарів цього одягу. З гігієнічної точки зору найкращим способом видалення вологи з тіла є дифузія водяної пари, оскільки зволоження тканини погіршує її гігієнічні властивості (знижується повітропроникність, підвищується теплопровідність, зменшується пористість).
Гігроскопічність характеризує здатність тканини поглинати водяну пару з повітря і утримувати її за певних умов. Найбільшу гігроскопічність мають вовняні тканини (більше 20 %), що дозволяє їм зберігати високі теплозахисні властивості навіть при сильному зволоженні, мінімальну гігроскопічність – синтетичні тканини.
Для тканин, що застосовуються при виготовленні білизняних, сорочково-платтяних виробів, простирадл, рушників важлива капілярність – здатність вбирати крапельно-рідку вологу. Найбільш висока капілярність у бавовняних і лляних тканин (110-120 мм / год і більше).
Теплозахисні властивості тканини визначаються теплопровідністю, яка залежить від її пористості, товщини, характеру переплетення волокон. Чим більше (кількість) повітряних пор, чим менше їх діаметр, тим слабкіше конвективні струми, менше теплопровідність і віддача тепла.
Гігієнічна безпека одягу – це сукупність органолептичних, санітарно-хімічних, фізичних і токсикологічних характеристик, що визначаються відповідними показниками. Вироби, що виробляються і реалізуються, повинні відповідати наступним вимогам гігієнічної безпеки:
– не повинні бути джерелом запаху;
– не повинні виділяти шкідливі хімічні речовини, потенційно небезпечні для здоров'я, в кількостях, що перевищують гігієнічні регламенти;
– напруженість електростатичного поля на поверхні виробів (за винятком виробів з натуральних матеріалів), гігроскопічність та повітропроникність (для виробів першого шару) не повинні перевищувати гігієнічних регламентів;
– не повинні здійснювати на організм шкірно-подразнюючої, іритативної дії, фарбувати шкіру;
– не повинні володіти потенційною алергенною активністю.
Оцінка гігієнічної безпеки одягу та матеріалів для його виготовлення проводиться поетапно у випадках:
– розробки нових рецептур волокон і постановки їх на виробництво;
– внесення змін і доповнень до нормативно-технічної документації (рецептури, технічні умови, технічні описи);
– вибіркового контролю зразків одягу та матеріалів для його виготовлення при санітарному обстеженні підприємств з їх виробництва;
– звернень виробників виробів;
– скарг громадян для визначення обґрунтованості претензій;
– інших випадках.
Гігієнічна експертиза одягу, на наш погляд,  повинна включати:
1. Оцінку документації про сировинні матеріали, що використані на виробах, про їх якість та безпеку (при наявності інформації товаровиробника), а також документації, що підтверджує походження товару (накладні, CMR (міжнародні товарно-транспортні накладні), контракти і т. д.).
2. Відбір зразків для досліджень. Вироби в кількості не менше 3 одиниць незалежно від партії відбираються методом випадкової вибірки.
3. Органолептичні дослідження.
4. Фізико-гігієнічні дослідження (визначення повітропроникності і гігроскопічності, вимір електростатичного поля на поверхні виробів).
5. Санітарно-хімічні дослідження.
6. Токсикологічні дослідження.
7. Видачу висновку про гігієнічну безпеку виробу.
У випадках, коли на одному з вищевказаних етапів досліджень хоча б один з показників, отриманий в результаті випробувань, перевищує допустимий норматив, слід вважати, що вирів не відповідає гігієнічним вимогам. Подальші випробування слід припинити.

1. Щербинская, И.П., Филонов В.П., Бацукова Н.Л. Гигиеническая оценка одежды, обуви и материалов для их изготовления : учеб.-метод. пособ. Минск : БГМУ, 2007. 20 с. URL: http://rep.bsmu.by/bitstream/handle/BSMU/5149 / Гигиеническая оценка одежды, обуви и материалов для их изготовления.pdf?sequence=1&isAllowed=y.
2. Половинкин Л.В. и др. Гигиеническая оценка тканей, одежды и обуви. Инструкция 1.1.10-12-96-2005. Утв. МЗ РБ 28.12.2005. С. 18. URL: https://files.stroyinf.ru/Data2/1/4293741/4293741598.pdf.